В Інтернеті знов активізувалась компанія обговорення необхідності ведення трудових книжок і реформування законодавчого регулювання трудових відносин взагалі. Власне, втрутитися в цю суперечку нас спонукало бажання деяких напівполітиків - напівблогерів викрити чергову «зраду» і заблокувати зміни, не тому, що вони гарні чи погані, а тому, що ініціюють їх «не наші».

Тепер по пунктах. Те, що трудові книжки у їх сьогоднішньому вигляді «позичені» у Адольфа Алоїсовича не є секретом. Але крім цього, чого від них більше, користі чи шкоди? Чи варто від них відмовитися? Чи варто заборонити?

Особисті враження –– шкоди не бачу! Жодних обмежень моїх трудових (політичних чи будь-яких інших) прав моя трудова книжка мені не створює. Так, в ній можуть бути зафіксовані речі, які мене можуть характеризувати з негативного боку: звільнення за прогул чи п’янку, зміна місця роботи сорок разів на рік, «шарахання» із поварів у космонавти тощо. Але чи є поганим, що потенційний роботодавець дізнається про «особливості мого характеру та різноплановість моїх інтересів» ще на етапі укладення трудового договору? Чи погано, що дуже багато працівників ідуть на компроміс аби не «псувати трудову»?

Значення трудової книжки, як інструменту «закріплення» найманого працівника зникло ще на початку 90-х. Навіть за часів СРСР «втратити трудову» та почати історію роботи з «чистого аркушу» не було неможливим. З розвитком підприємництва та появою сотень тисяч підприємств з печаткою, ця проблема взагалі звелась до вартості трудової книжки та часу її заповнення. Навіть державні органи (насамперед пенсійний фонд) не беруть на віру записи у ній, а перевіряють за своїми даними або вимагають додаткових підтверджень від власника трудової. Трудова перетворилася на щоденник, за яким ми згадуємо, де і ким ми працювали того року, і такий собі лист – рекомендацію, за якою HR менеджер легко встановить де і як працювала особа, яку він бачить вперше, та чи не намагаються його обдурити. А спроб таких чимало, автор рядків неодноразово тримав в руках фальсифіковані трудові книжки і припиняв будь-які відносини з особами, які їх наважувались показувати.

Історично і політично «трудова книжка» - рудимент і нагадування про тоталітарне минуле - однозначно так!

Чи обмежує соціально-економічні права людини інститут трудових книжок - скоріше ні!

Чи є трудова книжка певним аналогом рекомендаційних листів попередніх роботодавців, поширених у країнах, які називають цивілізованими, - однозначно так!

Чим зможе гарний робітник підтвердити попередній трудовий шлях, взаємовідносини з роботодавцем, тощо – не знаю! Листами? Особливо, коли роботодавці давно у минулому? Не знаю. Чого більше отримує середній працівник від відміни трудових, негативу чи позитиву? Власна думка – негативу!

Трудову, яка негативно характеризує працівника, замінити дублікатом – не є проблемою.

Трудову, яка свідчить, що працівник довго і сумлінно працював за обраною професією, поступово і наполегливо кар’єрно зростав, замінити сьогодні нічим. Роботодавців, у яких працював автор цих рядків 20-30 років тому, знайти вже неможливо.

Архіви податкової чи пенсійного фонду підтвердять лише зарплату та відрахування. А те, що зарплата зменшилась через перехід з висококваліфікованих робітників до управлінців, а не через пониження у посаді – знаю я і моя трудова.

Тому, хто хоче позбутися «рудименту кріпацтва - трудової» - нехай позбуваються.

Можливо є сенс надати право працівнику відмовитись від них! Просто заборонити їх вважаю недоцільним.